Жив собі Екскаватор-Навантажувач, хоча він полюбляв говорити простіше – Екскаватор. Він був невеличких розмірів, але міг працювати довго і виконувати різну роботу. До важкої праці Екскаватор пристосований: спереду у нього великий ківш, ззаду – лопата і міцна підпора. Корпус – жовтого кольору, хоча подекуди фарба стерлася, втратила блиск і з’явились іржаві плями. В Екскаватора міцні шини, а зроблений він з н айтвердішого м еталу. Ж ивився Е кскаватор п аливом, яке робив сам з рослин, що росли навколо.
Мешкав Екскаватор у чудовому місці. Навколо нього була надзвичайної краси природа: ліс, хащі, безкраї поля квітів, покриті густими деревами гори та чисті ріки. А він обрав собі місце на самісінькій скелі, об яку розбивалися потужні морські хвилі.
Екскаваторові подобалося там жити. Він зустрічав багато звірів, милувався лісами, кам’янистими скелями. Йому був знайомий кожен листочок на дереві, кожна пташка, яка пролітала поруч, навіть комаха, яка квапливо пробігала крізь його масивний корпус. Екскаватор з трепетом і обережністю ставився до всіх мешканців лісу, любив їх, а вони за це поважали його.
Ніхто не знав, скільки часу у цих хащах прожив Екскаватор. Переважно він мовчки виконував свою повсякденну роботу: обкопував дерева, розводив нові саджанці, проріджував чагарники, допомагав м ешканцям л ісу б удувати житло, як справжній господар лісу.
Але попри все це, Екскаваторові здавалося, що йому чогось бракує, що він здатен робити щось більше і важливіше. Ця думка закралась в його розум вже дуже давно і не давала спокою ні вдень, ні вночі…
Одного похмурого дощового дня, коли Екскаватор займався звичними для себе справами, він зрозумів, що саме йому треба змінити.
Екскаватор добре усвідомлював, як насправді ризикує, але все ж наважився… Він вирішив повернути справжніх володарів землі – людей і дати їм ще один шанс за останні багато-багато років…
